Вхід
Чим більше з’являється в світі різноманітних новітніх технологій, тим охочіше повертаємось після десятиліть забуття до народних ремесел і промислів, натуральних тканин, ручної вишивки, оберегів. Серед останніх одним із основних є ляльки - мотанки. Колись такі іграшки оберігали цілий рід, його добробут і єдність, а нині їх використовують як сувеніри. Навчала створенню ляльок-мотанок народна майстриня, член Національної спілки журналістів України Лариса Кітова. Упродовж трьох років вона виготовила їх не одну сотню. Й кожна з них має не лише власне ім'я, а й характер. Цікаво, що тут нічого не можна шити, за винятком костюма, де кожна деталь сама є оберегом. Також лялька не повинна мати обличчя. Пані Лариса розповідає чому: «Наші предки вважали, що через очі може передатись щось негативне й прийти в людину. Тому народна лялька очей не могла мати взагалі. А на оберегах вимотували хрест, як дохристиянський символ сонця, єднання людини із Всесвітом. До того ж, примотуючи одну деталь до іншої, обов’язково потрібно зробити три оберти. Згадуємо покоління, що було, є і буде. Щоб узяти досвід з минулого, примножити його й передати майбутньому. А нитки слід зав’язувати також на три вузли».
Лариса Кітова за фахом філолог-історик. Захоплення стало частиною її життя. Вона аж заплющує очі від задоволення, коли нюхає запашне сіно, а за ним травичку, яку в нього закладає. Щоб заспокоювала – м’яту, зняти втому – полин. А назва безсмертник говорить сама за себе. І багно, й липа – всі дуже помічні.
Якщо їх пом’яти в руках, то в оселю полине трав’яний запах, який віджене хвороби,- ділиться думками колега по журналістському цеху. - Тому таку ляльку вішали над колискою немовляти або ставили біля ліжка хворої людини.
Учасники майстер-класу уважно слухали настанови майстрині, ділилися своїми спостереженнями, слідкували за клаптиками тканини в її руках й намагались виготовити власноруч автентичний подарунок.
В ляльці-мотанці поєдналися всі захоплення Лариси Львівни. В дитинстві вона шила іграшки, згодом вивчала історію. Додалися сюди ще й знання філософії та слов’янознавства, етики й естетики. Одне слово, мотанка – підручник життя.
Українська, що дійшла до нас із сивої давнини, не просто іграшка. Як з упевненістю повідала Лариса Кітова, вона справді приносить достаток, здоров’я та радість в оселю. А бажання зробити нову є для неї свого роду стимулом прокидатися вранці, зізналася жінка.
Про свою пристрасть майстриня може оповідати годинами, як і про саму ляльку. Мотанка називається тому, що її мотають, а не шиють. На ляльці вимотується сорочка – символ єднання поколінь. Прив’язується також спідниця, яка символізує зв’язок із небом. В ній обов’язково є фартушок (захищає жіноче начало) та пояс (з його допомогою акумулюється енергія неба й землі). Голову ляльки-мотанки прикрашає хусточка, стрічка або вінок, як знак зв’язку з небом. До слова, весь автентичний одяг, що під час майстер-класу був намотаний на дві півтораметрові ляльки, зібрали на Сарненщині.
Зробити її під силу кожному. Для цього потрібно лише трохи часу, вигадки та мінімальних знань процесу її виготовлення. До того ж у світовій мережі є багато інформації, фотографії. Зроблена своїми руками, лялька значно тепліша та добріша, ніж та, що продається в магазині, бо вона наша, рідна.
Що знаю напевне, то дівчата Сарненського економіко-правового ліцею, які хочуть вийти заміж, тепер вішатимуть на ляльку – бажанку своє намисто, заплітатимуть стрічки в волосся, підходитимуть до дзеркала й загадуватимуть бажання: «Я тобі такі гарні коралі наділа, подаруй і ти мені хорошого чоловіка». Крім того, лялька виконуватиме всі побажання педагогів і гостей. А ось друга стане берегинею ліцейської родини. Даруватиме благополуччя й достаток кожному.
Марія КУЗЬМИЧ.
Фото автора.
