Вхід
ЯК ГАЗЕТА "ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ ВІСНИК" ШУКАЄ І ЗНАХОДИТЬ ШЛЯХИ ВИЖИВАННЯ ТА РУХУ ВПЕРЕД.
Директор – головний редактор газети «Володимирецький вісник» Сергій Скібчик з першого дня широкомасштабного вторгнення рашистів на нашу землю вступив до лав територіальної оборони, а нині водій-стрілець боронить Україну в лавах Збройних Сил України. Керівництво редакцією було передано тимчасово колезі –журналістці, редакторці відділу Людмилі Босик. Вибір був невеликий – з досвідом управління лише вона одна. Тож мусила взятись, попри типовий для всіх того періоду стан, бо вірила в силу колективу і перемогу.
Людмила Босик ділиться: «Спочатку були спантеличені усі: як отак раптом – агресія, окупанти, мобілізація і жіноча редакція. Як будемо працювати, жити? Розуміли, що не маємо права підвести нашого головного редактора, який стільки сил вкладає в газету, а тепер в теробороні. Те, що ми повинні стати для Сергія Євгеновича надійним тилом, мусимо втримати редакцію на плаву і стати переможним інформаційним фронтом – не обговорювалося, а було прийнято, як аксіома. І сьогодні ми постійно з редактором на зв’язку, радимось, як бути в тій або іншій ситуації, чекаємо його з перемогою».
ЯК БОРОЛИСЯ ЗА ТИРАЖ.
Варто сказати, що «Володимирецький вісник» веде свою історію від 1943 року і завжди залишається носієм затребуваної актуальної інформації для своїх земляків. Були часи, коли його тираж становив і більше 4000 примірників, але ковідна пандемія, поштові негаразди, великомасштабна війна внесли свої корективи – наклад зменшився наполовину.
Так, у першому півріччі 2022 року тираж «Володимирецького вісника» становив майже 2400 примірників, а на друге півріччя набрали лише близько 80 відсотків від того, що мали до початку великої війни в Україні. І це при тому, що заздалегідь проводили велику роботу: Людмила Босик особисто зустрічалася з керівниками районної влади та керівниками громад, великих підприємств і організацій, з потенційними передплатниками, переконуючи їх у потрібності місцевої преси в прикордонному з Білоруссю регіоні, працювали з поштовиками та бізнесом.
Головний меседж потенційному передплатнику – інтернет це, звичайно, добре, це оперативність і великий потік інформації, але ця інформація швидко губиться на тих же інтернет просторах. Водночас регіональні видання, як от місцева газета «Володимирецький вісник», – не тільки важливе джерело інформації про життя регіону, а ще й літопис історії сьогодення, що збережеться на десятиліття.
Як відомо, бюджетні організації останнім часом коштів на передплату періодики не отримують. Людмила Босик каже: «Виходить цікава колізія: жителі територіальної громади газету передплачують, а держустанови, органи місцевого самоврядування, районна та сільські ради – ні». Зі свого боку, редакторка запропонувала керівникам місцевих рад і громад партнерську угоду: у разі підтримки видання у передплатній кампанії вони отримують право на безкоштовну публікацію матеріалів соціальної тематики з висвітлення діяльності до кінця 2022 року.
І це, судячи з усього, спрацювало: там, де керівники району, громад, організацій провели певну роботу серед населення, показники передплати відчутно зрушилися у бік збільшення. Якщо запасу річної передплати «Володимирецький вісник» мав 500 примірників до початку кампанії на друге півріччя 2022 року, то в другому півріччі до них додали майже півтори тисячі примірників!
НЕ ПРОПУСТИЛИ З ЛЮТОГО ЖОДНОГО НОМЕРА. АЛЕ Є ДВІ ПРОБЛЕМИ «П» – ПОШТА І ПАПІР.
У кращі часи «Володимирецький вісник» виходив у світ на 16-20 шпальтах, з чотирма сторінками в кольорі. Тепер це дванадцять або вісім сторінок з кольором першої та останньої сторінок.
Коли головний редактор Сергій Скібчик 24 лютого подався до війська, на другий день сіли у редакції гуртом, видихнули паніку, глибоко вдихнули і колективно взялися до «станка». У четвер 24 лютого з друку вийшов восьмий випуск газети, який через порушену логістику Укрпошти дійшов, на жаль, не до всіх передплатників. І надалі – від того чорного четверга 24 лютого, коли ворог відкрито напав на нашу землю, і дотепер жодного випуску номера «Володимирецького вісника» не пропустили!
Виникли суттєві проблеми з доставкою газети. Людмила Василівна розповіла, що в перший тиждень широкомасштабної війни газету отримали лише передплатники Володимирця і ближніх сіл. Пізніше від передплатників з віддалених сіл було багато скарг на те, що вони взагалі не отримали газету.
Людмила Босик каже: «Довелося розбиратися, чому зареєстрований як обласне видання тижневик «Володимирецький вісник» не потрапляв до передплатників у інших районах області, та й у своєму районі пропадав. Реформи чи воєнний стан? У чім проблема? Видавнича ціна «Володимирецького вісника» – 28.81, «Укрпошта» за послуги передплати і доставки 16-сторінкової газети плюсує ще 33 відсотки до ціни, не несучи відповідальності за неналежне виконання угоди».
До збоїв у роботі пересувних відділень спочатку ставились з розумінням: по розбитих дорогах і в умовах повітряної тривоги, коли ще не відійшли від першого шоку віроломства російської федерації, дістатися газеті до передплатників віддалених сіл складно. Проте з суттєвим запізненням, але більшість людей газету отримали. Та, як розповіли в редакції, ці збої рикошетом зайшли в передплатну кампанію: люди відмовляються від газети, якої не доставляють вчасно.
Виникли з лютого проблеми з логістикою – газета друкується в Тернополі, звідти її везуть на сортувальне відділення до Рівного і тільки потім – у Володимирець. У результаті оголошеного воєнного стану і вимушено змінених графіків роботи друкарні, «Укрпошти», часто доставка вибивалася з графіка, редакції довелося перелаштовуватися з термінами передачі газети на друк – здавати на добу раніше, у вівторок, щоб вкластись у традиційний графік виходу, четвер. Ще один камінь спотикання на шляху газети до читача – газетний папір, виробництва якого в Україні нема, він – російський. Тому друк дорожчає.
Людмила Босик каже: «З лютого рахунки за друк «Володимирецького вісника» зросли. При зменшенні доходів від реклами, ми вимушені економити на сторінках і кольорі: замість 16 виходимо на 12, а то й на 8 сторінках. Хоча, деякі авторитетні видання взагалі перейшли на один колір. То ми ще тримаємо марку.
У штаті на одного журналіста, і то кращого, менше, адже нині замість пера і диктофона в руках редактора автомат. Нині на вісім осіб штату редакції є тільки 1,5 журналіста. З першого квітня дружно перейшли на 0,75 окладу. Оклади від шести до дванадцяти тисяч гривень (найвищий – у директора, за яким зберігається, як передбачено законодавством, оплачуване робоче місце і зарплата редактора-воїна). Наразі будемо вимушено переглядати штатний розпис».
ШУКАЮТЬ І ЗНАХОДЯТЬ РЕЗЕРВИ ДЛЯ ВИЖИВАННЯ РЕДКОЛЕКТИВУ.
Проте, є кілька фішок, що виручили в ці скрутні часи. Людмила Босик поділилась ними: «В редакції є добра практика заощаджень. Наш головний редактор Сергій Скібчик разом з бухгалтером пані Марією на початку року розмістили кошти від передплати на депозити, завдяки цьому щомісяця маємо по 40000 гривень запасу. Ці гроші поряд із заробленими в процесі роботи використовуємо на оплату комунальних послуг, електроенергії, виплату заробітної плати. Таким чином, при необхідних 85000 гривень поточних витрат маємо фінансову подушку в 40000».
Інше джерело доходів редакції – сублімаційний друк. Обладнання було закуплене ще два роки тому за ініціативи Сергія Скібчика. А тепер на ньому виконують замовлення на друк на футболках, кухлях, сумках-шоперах тощо з актуальними патріотичними принтами, як от марка про російський корабель. Дизайн роблять самі. Мають замовників не тільки роздрібних, а й оптових – на десятки виробів.
Ще на початку року вдалось укласти дві угоди на висвітлення діяльності – з Рівненською атомною електростанцією і Вараською міською радою. Кошти, можливо, і не такі вже й значні – 58000 і 65000 гривень на рік, але в редакційному бюджеті вони зовсім не зайві.
«Та настав момент, – каже Людмила Босик, – коли переді мною постало питання, де знаходити кошти, щоб і газета виходила, і колектив зберігся, і без зарплати люди не залишалися. Стали у пригоді освіта магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» Національного університету «Львівська політехніка» та знання, отримані з кількох самоосвітніх проєктів. Почала моніторити інформацію по грантодавцях, по проєктній діяльності, шукала щось підходяще для нашої редакції.
До слова, ще восени 2021 року разом з шефом написали заявку на Український культурний фонд щодо цифровізації архівів газети та встановлення інфокіосків у громадах району для обслуговування людей. Заявка пройшла технічний відбір, але далі –повномасштабна війна, що зруйнувала всі плани. Тож у березні надіслала дві заявки до ґрантодавців, одну з них – до Фонду розвитку ЗМІ при Посольстві США в Україні, де обґрунтувала потребу у фінансовій підтримці редакції. Проєкт підтримано і в квітні ми отримали 1000 євро.
Наступна грантова заявка була подана до Української Асоціації Медіа Бізнесу під проект «Володимирецький вісник – місток між владою і громадою». З-поміж кількох відібраних заявок редакцій була й наша. О, скільки було радості! Тепер під суму у 50000 гривень ми з червня на два місяці реалізовуємо проєкт. Тож проєкт дав фінансову підтримку і зміцнив репутаційну складову редакції: ми заявили, що чуємо проблеми людей і готові допомагати їх вирішувати. Отримані 50000 гривень гранту – половина зарплати колективу. Вже зараз є нові чернетки заявок та слідкую за дедлайнами подачі».
Сьогодні редакторка Людмила Босик продовжує шукати нові організації, з якими можна співпрацювати на ґрантовій основі. Вона і колегам радить звертати увагу на пропозиції МФ «Відродження», «Ресурсного центру ГУРТ», «House of Europe», різних посольств в Україні «Громадський простір», УАМБ, MDF і інші. Каже: «Це просто: задайте у пошуковику Google «Ґранти UA», щоб отримати перелік організацій-ґрантодавців, що працюють в Україні. А далі все залежить від написання заявки».
Проте, зазначає редакторка, написання заявки – справа клопітка і до цього треба ставитися відповідально, ретельно прописувати всі запити, деталі і можливості редакцій, а ще – чітка ідея і очікувані результати. Грантодавець має бачити користь для суспільства від вкладених коштів і спитає звіт. Але наголошує – результат вартий сил і часу, вкладених на написання заявок, особливо в наш воєнний час, коли будь-яка фінансова підтримка допомагає у збереженні медіа і його колективу.
КОМУНІКУЮТЬ З ВОЛОНТЕРАМИ, ВІЙСЬКОВИМИ І ЇХ РОДИНАМИ. Й ІНТЕРНЕТ НЕ ЧУЖИЙ ДЛЯ РЕДАКЦІЇ
Рівненщина не знає поки бойових дій на своїй території, але спокійним прикордонний з білоруссю регіон назвати складно. Тут нависає постійна загроза ракетних обстрілів, чатує небезпека проникнення ворожих диверсійних груп. І в такій ситуації газета виступає комунікатором між населенням, владою, військовими. Інколи і рефері у складних питаннях чи непорозуміннях.
«Сьогодні, – каже Людмила, – журналісти, волонтери, військові і влада на місцях працюють, як одне ціле. Якщо є потреба – повідомляємо про розподіл гуманітарної допомоги, розповідаємо про переселенців, про сім’ї захисників і про поїздки наших волонтерів до військових на лінію вогню, даємо важливі контакти і поради. Й самі включаємось. Їздила до передових позицій з волонтерами торік двічі і сама – треба відчути ту атмосферу, поспілкуватися з військовими, щоб правдиво і щиро описати ситуацію, розказати про героїзм особистостей. Так народилась серія тематичних матеріалів «Малі історії великої біди». До лютого 2022 року їх вийшло п’ять – їх можна знайти на сайті «Володимирець.City».
Трагічні звістки приходять у район – гинуть хлопці, їх військовий ескорт вертає додому. Саме редакція з її ресурсами першою стає інформативним містком і повідомляє час та маршрут руху, будучи на зв’язку з військовими ескорту. Люди отримують інформацію і виходять на вулиці сотнями, незалежно від пори доби, щоб зустріти ескорт і віддати герою-земляку свою шану. А ще пишемо і знімаємо відео про зустріч загиблих і їх поховання, про їхні історії життя і загибелі – нащадкам треба знати всіх, хто віддав життя за Україну.».
***
Має «Володимирецький вісник» два сайти – «Арт-медіа Полісся» і «Володимирець. City», вони набирають понад 50000 переглядів щомісяця. Присутня редакція і в соціальних мережах, де також має десятки тисяч користувачів. Ці всі інтернет ресурси працюють на оперативність у поданні злободенної інформації, дають анонси вагомих матеріалів друкованого видання, публікують оголошення, тримають інфопростір регіону.
ЧЕРНЕТКА ПЛАНІВ НА ПЕРСПЕКТИВУ.
В результаті адмінреформи Володимирецький і Зарічненський райони та місто обласного значення Вараш об’єдналися в одному новоствореному районі – Вараському. Оскільки «Володимирецький вісник» – газета обласного значення, на зону її поширення це об’єднання практично не вплинуло: її як передплачували в інших районах області, так і тепер передплачують.
Але під час передплатної кампанії Людмила Босик від потенційних передплатників почула: «Ваша газета інформативна, стабільна, цікава, добре оформлена, але нащо Варашу і вараській чи іншій громаді району газета з назвою «Володимирецький вісник? Трохи назва застаріла».
Тоді Людмила зателефонувала колезі-редактору з газети «Полісся», що видається в колишньому Зарічненському районі і теж має проблеми з тиражем та запропонувала ідею об’єднатися – створити консорціум з двох регіональних видань: «Володимирецький вісник» плюс «Полісся» з логотипом «Вісник Полісся».
Поки що всі плани об’єднання на рівні пропозиції і чернеток, а за приклад беруть досвід об’єднаних регіональних газет України, що виходять на суміжних з окупованими територіях. Поліщукам бачиться так: дві редакції видаватимуть спільний щотижневик на стабільних 16 шпальтах, котрий дасть читачам інформацію по всьому регіону. Редакції працюватимуть кожна самостійно, з власним фінансуванням. За друк платитимуть спільно. Їхні передплатники отримають більше інформації. А влада буде зацікавлена укладати угоди з новою юридичною особою.
«Сподіваюся, нам вдасться знайти спільну мову з колегами з «Полісся». Тоді протягом цього півріччя доведеться серйозно попрацювати, щоб вирішити всі юридичні аспекти і тонкощі створення єдиного регіонального видання – від заснування та зміни назви і завершуючи узгодженням контенту, вирішенням питань перерозподілу зони впливу. Це актуально, бо є ризик закритись обом», –обережно ділиться планами виконувачка обов’язків редактора ТОВ «Володимирецький вісник» Людмила Босик.
