Вхід
Це єдина в Україні область, де головою обласної ради обрано журналіста. А ще в цій області, мабуть, єдина на всю Україну первинна організація журналістів, що складається з п'яти священників.
Усі вони працюють над виданням газети "Духовна нива". А головне – тут потужна журналістська організація, до якої зі щирим серцем приходять молоді журналісти.
І все це – Рівненщина.
Про те, чим живуть журналісти цієї області, розповідає читачам "Журналіста України" голова Рівненської обласної організації НСЖУ Дмитро Тарасюк.
Нарешті на прямій до фінішу. Радість подеколи із слізьми
Розмови про реформування засобів масової інформації точилися не один рік. І от нарешті те,чого так довго чекали, відбулося: 23 листопада 2016 року видано Постанову Кабінету міністрів України «Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі».
В її очікуванні ми не сиділи, склавши руки: проводили зустрічі з редакторами, вирішували питання з владними засновниками. Вели розмову про те, що потрібно визначатися заздалегідь, як планують працювати в нових умовах, готуватися до цього. Говорю "ми", бо одна людина провести всю цю велику роботу аж ніяк не змогла б. У нас в області активно працює секретаріат – команда, для котрої доля обласної організації – не порожні слова.
Більшість керівників редакцій зрозуміли незаперечну річ: варто йти на реформування в першому етапі. В результаті чотирнадцять редакцій на Рівненщині (обласна «Вісті Рівненщини» і тринадцять районок) реформуються в першому етапі, і тільки п’ять ідуть другим ешелоном.
Три газети з другого етапу вже почали підготовку до реформування. Це «Замкова гора» в Острозі, «Новини Костопільщини», газета Рівненського району «Слово і час». У цих районах вже відбулися сесії районних рад, де ухвалені рішення про їх вихід з числа співзасновників. Райдержадміністрації також видали розпорядження про вихід із числа співзасновників цих видань.
А от газета Рівненської міськради «7 днів» і газета «Прапор перемоги» з Радивилівського району чомусь зволікали з вирішенням питань реформування. Хоча, за деякими відомостями, й там вже відбулися засідання депутатських комісій, узгоджуються необхідні документи.
Можу зрозуміти «7 днів» і «Новини Костопільщини», де редакції мають непогане фінансування від співзасновників: майже 420 тисяч гривень має «7 днів» і близько 200 тисяч - «Новини Костопільщини». Звичайно, вони побоювалися втратити надходження таких коштів. Але вже й тут розуміють невідворотність процесу, що ті самі кошти можна заробляти іншими шляхами – через передбачені законом угоди на висвітлення діяльності.
Первинка – це майже завжди редакція
Інколи мене запитують, чи відчувається в процесі підготовки до реформування роль первинних журналістських організацій? Скажу так: у нас у багатьох випадках редактори газет обрані секретарями первинних організацій. Досвід показав, що така ситуація сприяє згуртованості журналістів і дисциплінує, допомагає вирішувати більшість питань у редакціях оперативніше.
Але й там, де первинку очолюють не редактори, там також дійсно впливові, шановані журналісти. Візьмемо, до прикладу, Березнівську газету «Надслучанський вісник». Там секретар первинної організації Павло Рачок, який користується заслуженим авторитетом серед колег, редактор Надія Ярмолюк. І вони – кожний на своєму місці – працюють в тандемі.
Є й не дуже активні первинки. Тоді більше співпрацюємо з редакторами.
Чиновники бояться втратити газету
Маємо кілька місцевих газет, де голови районних рад і держадміністрацій вважають, що всі проблеми району у них розв’язані і залишається ще тільки покерувати газетою. І вони не хочуть відпускати газету, гальмують її реформування.
Йдеться, наприклад, про Дубенську міську газету «Замок». Тут є керівник, який каже прямо: ми не хочемо втрачати газету. І ніякі доводи, що газета нікуди з міста і району не виїжджає, залишається на місці, на нього не діють.
Не можу зрозуміти й алгоритму дій тамтешніх депутатів. Так, у березні 2016 року сесія міськради ухвалила рішення про вихід із складу засновників газети. А потім з якогось дива ті самі депутати на травневій сесії ухвалюють рішення відмінити ними ж ухвалене рішення березневої сесії.
Редакція газети подала позов до місцевого суду щодо неправомірного рішення свого засновника – Дубенської міськради і суд виграла. У відповідь Дубенська міськрада подала апеляцію до Житомирського окружного апеляційного суду. Судові засідання переносяться, рішення з очевидного питання – необхідність дотримуватися українських законів – затягуються до грудня.
Міський голова в Дубно – нормальна адекватна людина, гарний господарник. А коли запитуєш у нього, чому він і депутати приймають неадекватні рішення, складається враження, що він занадто дослухається до чужих голосів-нашіптувань. Так і виникла у нього думка, що газету «Замок» у міськради хочуть забрати.
Стараємось переконати його в тому, що і міськрада, і газета залишаються в Дубно, що їм треба шукати шляхів співробітництва, а не плекати розбрат. Зі зміною стосунків на договірних умовах мають підняти стосунки на вищий щабель співробітництва і взаєморозуміння. Домовились, що я приїду в Дубно, аби взяти участь у зустрічі редактора Миколи Мороза з міським головою Василем Антонюком, щоб утрьох дійти консенсусу.
Ще один район – Сарненський, де також не хотіли відпускати газету «Сарненські новини». Більше того: там хотіли звільнити з посади редактора Світлану Ляшко, яка, вважаю, на своєму місці, не один рік веде газету до успіху. На заміну їй привезли людину, яка жодного дня не працювала в газеті.
Отже доводилося переконувати керівників району і міста, депутатів, що це не їхня приватна газета, що це газета міської і районної ради, райдержадміністрації і трудового колективу.
І що важливо – газета вже давно не користується дотаціями й іншими грошовими вливаннями від влади. Якщо влада дає десь 20000 гривень на рік, то це не ті кошти, що тримають газету на плаву.
Мав розмову і з претенденткою на місце редактора. Я розумію її бажання сісти в крісло редактора успішної газети, що виходить двічі на тиждень з тижневим накладом 16 тисяч примірників. Можна хотіти покерувати виданням, де зарплата журналіста сягає 5000 гривень і прекрасні умови праці в добре обладнаному, затишному приміщенні.
Мене цікавило, як ця жінка збирається працювати, не маючи досвіду, в колективі, де її не хочуть бачити редактором?! І я не крився: прямо сказав претендентці: до ти пір, поки я голова обласної організації спілки журналістів, не допущу, щоб вона стала на заміну нинішньому редактору. Запропонував тій жінці спробувати сили, наприклад, в Корецькому районі, де ситуація не така гарна. Якщо вийде у неї підняти газету з нуля хоча б до половини або навіть третини тиражу, що мають «Сарненські новини» – честь їй і хвала. Здається, така перспектива моїй співрозмовниці не сподобалася.
Є проблеми і в деяких інших районах. Тоді доводиться їхати на місце, розбиратися. Намагаємося переконати місцевих керівників від влади в тому, що не можна переступати закон, що з журналістами можна співпрацювати на договірних засадах. Адже критичні матеріали публікуються на шпальтах газет і тепер, будуть вони і в майбутньому. Головне – щоб критика була об’єктивною, а влада робила з неї правильні висновки
Шукали і знайшли юридичний супровід
Над питаннями необхідності юридичної допомоги нашим медіа замислювались давно. Адже, як би там не було, наша обласна організація налічує понад 500 членів спілки, допомога може бути потрібна в будь-який момент. Особливо це стало відчутним, коли почалися процеси реформування ЗМІ.
А тут склалася цікава ситуація: десь на початку минулого літа до нас звернувся досвідчений адвокат Олег Раджабов з проханням прийняти його до членів НСЖУ. Ми розуміємо, що, можливо, у нього немає тієї кількості публікацій, як у професійних журналістів. Але ми поставилися до цього не надто прискіпливо і прийняли до членів спілки за умови, що він допомагатиме нашим редакціям і журналістам вирішувати юридичні питання. Само собою, що він взяв зобов’язання активніше публікуватися і виступати на радіо й телебаченні.
І тепер маємо в області юриста, який вже допоміг (причому абсолютно безкоштовно, на партнерських засадах) розв’язати не одну непросту ситуацію. Так, коли почалися процеси реформування, три газети в нашій області раптом опинилися поза статусом, тобто взагалі не мали права виходити в світ. Сталося так тому, що обласне управління юстиції з незрозумілих причин виключило їх з Держреєстру. Про це не знали ні колективи, ні засновники та співзасновники.
Коли стали запитувати, на яких підставах таке відбулося, співробітники управління юстиції послалися, що буцімто вони не отримали від цих видань контрольних примірників. Про які контрольні примірники йшлося, не зрозуміло, бо ці газети видаються вже по сімдесят з лишнім років, відомі в області. Щоб офіційно упевнитися, що вони не припинили свого існування, було не так складно зателефонувати в район і отримати інформацію, не допустити украй складної для газет ситуації.
Ми звернулися до управління юстиції з проханням відмінити свої накази щодо виключення газет з Держреєстру з огляду на те, що з’ясувалися додаткові обставини, які проливають світло на помилковість рішення. Відповідь – поза всяким розумінням: «Ми не можемо скасувати свої накази. Це можна зробити тільки через суд».
Тоді ми звернулися до нашого юриста Олега Раджабова. Він підготував потрібні пакети документів, і редакції всі суди виграли, були поновлені в Держреєстрі.
Мінімальна зарплата – 3200 гривень… Що це?
Добре це чи погано для редакційних колективів, відповіді, чесно кажучи, у мене немає. В розмовах з редакторами відчувається, що вони також не знають, як виходити з цієї проблеми.
У нас в області є газети, яких не турбують такі проблеми, бо їхні журналісти уже сьогодні мають зарплату більшу, ніж 3200. В основному це газети із зони Полісся, як от «Володимирецький вісник», «Сарненські новини», про які я вже говорив. Це цікаві газети, потрібні своїм читачам, вони мають великі тиражі. Коли аналізуємо ситуацію, бачимо, що газетам у самому Рівному, в Острозькому, Гощанському, Дубенському, Демидівському, ще в деяких районах, треба добряче попрацювати над контентом, щоб стати привабливими для передплатника.
Скорочувати штат редакцій також не вихід. Один редактор якісну газету не зробить, яким би талановитим він не був. Але нині складається парадоксальна ситуація: наприклад, у Радивилові вже сьогодні газету «Прапор перемоги» робить одна людина – редактор. Він сам і жнець, і швець, і на дуді гравець.
Допускаю: газету може випускати й одна людина. Тим більше, що сьогодні прийшли на допомогу сучасні технології, можна "зліпити" газету з цікавих матеріалів з інтернету. Але це може бути тиждень, два, місяць, а далі читачеві стане нудно, бо йому потрібен не інтернетний, а місцевий матеріал. І потрібні не сухі звіти з сесій чи колегій райадміністрацій, а жива інформація з повсякденного життя району, міста.
Можна тліти, а можна й горіти
Сьогодні основне наше завдання – захищати право журналіста на вільне висловлення думок, захищати від сваволі чиновників, допомагати підвищувати професіоналізм, організувати дозвілля. У нас активно працює сайт, що постійно наповнюється актуальною інформацією про наше життя. І коли журналіст бачить, що організація живе цікавим, змістовним життям, він воліє долучитися до її спільноти.
Але не тільки працею живе людина. Маємо хорошу базу відпочинку в Хрінниках, що в Демидівському районі. НСЖУ виділила нам на цю базу 10000 гривень. І ми самі за допомогою спонсорів (таких, як член спілки журналістів директор заводу пластмасових виробів із Здолбунова Володимир Форманчук) вклали немало коштів, а ще більше власних сил і здоров’я.
Тепер кожного року у нас там відпочивають майже п’ятдесят журналістів з родинами. Там же проводимо спартакіади.
По-новому відзначаємо День журналіста. Раніше як було? Збиралися у великому залі профспілок, проводили урочисте засідання з доповідями, грамотами від керівництва області і коротким неформальним спілкуванням. Тепер вирішили відійти від цього і відзначаємо своє свято зустрічами в різних районах області. Позаминулого року, наприклад, проводили свято у Рівненскому районі на базі готельно-розважального комплексу «Скольмо», торік – на території Острозького держлісгоспу.
Намагаємось відійти від офіціозу, почесної президії, трибун з доповідачами. Принципово відмовилися від нагород, що дає влада. Вважаємо: професійні відзнаки колегам дорожчі і зрозуміліші.
Маємо і найпрестижнішу журналістську відзнаку - премію імені Михайла Горопахи, яку вручаємо у день його народження 14 вересня. Він був уродженцем Тернопільщини, але після Львівського університету все життя працював у нас, у Рівненській області. Тривалий час очолював головну обласну газету «Червоний прапор», яка з набуттям Незалежності стала називатися «Вільне слово». Це був талановитий журналіст і не менш талановитий організатор. Маємо вже п’ять лауреатів цієї нагороди.
Вже традиційно підтримуємо дружні зв’язки з колегами з інших областей Особливо тісні у нас контакти з обласними організаціями Волинської та Львівської областей. Проводимо міжобласні творчі летючки. Вони вже відбулися в Бродах та Сарнах. На цих летючках, де збираються делегації редакторів і журналістів від кожної області, обмінюємося досвідом, обговорюємо творчі плани, насущні проблеми.
Співпрацюємо з польськими журналістськими організаціями. Уклали угоду, за котрою можемо направляти двох випускників шкіл, які хочуть отримати журналістську освіту в Польщі, на навчання до Вищої школи міжнародних відносин і суспільних комунікацій у Хелмі.
Від редакції. Побувавши в Рівному, ми зустрілися з нашим колегою-журналістом, а нині головою обласної ради Миколою Драганчуком. В цей саме час брала у нього інтерв'ю для "Урядового кур'єра" Інна Омелянчук. В ході діалогу прозвучали й запитання щодо стосунків із журналістами.
Говорячи про обласну організацію НСЖУ, Микола Драганчук наголосив:
Такі спартакіади, які проводить секретаріат обласної організації спілки журналістів, заслуговує на високу похвалу. Головне у цьому – можливість спілкування журналістів, і це найкращий майданчик для об'єднання. А сьогодні це необхідно, як ніколи. Бо сьогодні кожна районна газета кинута на призволяще. Часто їм годі шукати підтримки у районного керівництва, мало юристів знаються на проблемах медіа, щоб їх вирішувати. І вони знаходять підтримку в своїй обласній організації.
Думаю, що обласна спілка і Дмитро Тарасюк – це одне ціле. Це людина, яка вміє вислухати, розібратися. Знаю, як складно говорити з деякими керівниками районів, а з деким взагалі неможливо. А у нього виходить, він уміє переконувати районних керівників, аргументовано доводячи їхню неправоту. Не рахуючись з часом, поїде в будь-який віддалений район, вийде на трибуну сесії, коли треба відстоювати права журналістів і доведе таки правоту редакції чи окремого редактора, журналіста.
А нещодавно після однієї розмови я ще раз впевнився в силі журналістської спілки. До мене звернувся один з лідерів профспілок і почав скаржитися, що з профспілок починають виходити люди, мотивуючи тим, що не бачать ніякого зиску в цій організації. Прикро таке чути, але ж і силоміць тримати в профспілці нікого не станемо.
І на противагу – обласна організація НСЖУ. Тут точно матеріальної вигоди ніхто не має, а тим не менше до спілки сьогодні йде молодь, люди середнього віку. На мою думку, сьогодні спілка журналістів – одна з прогресивних і потужних організацій, що об'єднує професіоналів.
А в розмові з Інною Омелянчук ми почули від Миколи Драганчука ще й про таке:
– Коли ми виконаємо свою місію й зміцнимо первинне самоврядування, отримаю моральне задоволення і з радістю повернуся в журналістику, щоб розповідати про це людям.
– До речі, про журналістику. Вірніше, про реформування комунальних ЗМІ. 14 газет Рівненщини добровільно пішли в перший етап роздержавлення. Як обласна рада тепер буде вибудовувати стосунки з цими та іншими виданнями?
– А ми вже й нині вибудовуємо їх на договірних засадах, принаймні, цього року, відповідно до законодавства, уклали угоди на висвітлення роботи обласної ради з конкретними ЗМІ – електронними та друкованими. Звісно, це не якісь захмарні суми, а рівно те, що передбачено відповідною програмою, яку прийняла обласна рада, – 200000 гривень. Це, вважаю, перший крок до демократичності й прозорості стосунків: ми, образно кажучи, стаємо покупцями газетної площі в тому чи іншому виданні. Однак, деякі телекомпанії, наприклад, не поспішають використовувати бюджетні кошти, обумовлені угодами: рік завершується, а суми ще неосвоєні. Щодо газет цього сказати не можу, кошти використовуються сповна.
– Це означає, що «підгодовані» колеги тепер не можуть критикувати керівництво обласної ради?
– Чого-чого, а критики в нас вистачає! Питання в тому, щоб не перейти межу між конструктивною критикою, яку я цілком сприймаю і навіть дякую за це колегам, і критиканством або ж і відвертою брехнею! Її, до речі, продукують окремі сайти, але ж вони, за законом, не є засобами масової інформації. Прикро лише, що дехто з колег-журналістів часто опускається до того, що, не перевіривши, передруковує цю «джинсу».
Ольга Войцехівська
Обласний семінар редакторів газет на базі Володимирецбкого вісника"
